Старовинний Львів був одним з головних і найбільших міст Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії.

Заснування Львова і першу згадку про нього знаходимо в Галицько-Волинському літописі (1256р.): "...І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу, і полум'я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум'я пожежі." Ця згадка припадає на трагічний час після монголо-татарського нашестя, коли видатний державний діяч Древньої Русі, король Галицько-Волинської держави Данило Галицький "гради... зиждай противу безбожнымъ татаром", зміцнюючи кордони князівства. Місто, назване королем на честь свого сина Лева, було важливою фортецею на шляху від зруйнованого ордами Батия стародавнього Галича до новозаснованої столиці Холм. У 1349 р. польський король Казимир Великий пішов походом на Галичину і здобув Львів. Місто перебувало у складі Польщі, спочатку в складі відносно автономного "Руського королівства", а з 1434 р. - як столиця Руського воєводства, аж до 1772 р., коли під час Першого поділу Польщі Галичину (а згодом і Буковину) зайняла Австро-Угорська імперія.

Львів у добу середньовіччя невпинно зростав і забудовувався. На початку XV ст. у ньому налічувалося близько 10 тис. жителів, а в першій половині XVII ст. він стає найбільшим містом України з населенням 25-30 тис. чоловік. Основою економічного розвитку були торгівля і ремесло. На львівському ринку можна було побачити шовки, килими і прянощі з країн Сходу, хутра з Росії, вина й худобу з Угорщини та Валахії, товари з інших західноєвропейських країн. Далеко були відомі вироби місцевих ремісників, у XVII ст. об'єднаних у 30 цехах.

Крім цього, місто залишалося також і фортецею, яка не раз відбивала напади ворожих військ (найчастіше турків і татар), пережила облогу військами Богдана Хмельницького, відкупилася від турків у 1672, які тоді були союзниками Дорошенка і була здобута шведськими війсками. Для налагодження спільних дій проти Карла XII у 1707 р. до Львова приїздив цар Петро I.

Водночас Львів відігравав значну роль у розвитку середньовічної культури. У XV-XVIII ст. тут існувало кілька шкіл при церковних братсвах, костьолах, монастирях; серед них - братська школа, з якою пов'язано багато імен видатних діячів української культури XVI-XVII ст. Заснований у 1661 р. Львівський університет був одним із найстаріших у Центральній Європі і першим на українських землях вищим навчальним закладом. Перші на Україні друковані видання "Апостол" і "Буквар" були видані також у Львові першодрукарем Іваном Федоровим.

Вже в 1830-х роках австрійський географ і статистик В.Блюменбах писав про те, що населення Львова налічувало 75 тисяч, а саме місто "надзвичай погарнішало": "Місто має 2612 будинків, в більшості гарних, в новому стилі збудованих, з них 425 — громадські, переважно церкви та костели. Усіх вулиць, яким дано назву — 77. На них замешкує 11718 родин. Зі своїх прибутків магістрат утримує вулиці, викладені бруківкою і освітлені, за винятком кількох, що освітлені місяцем. Добрі водотяги забезпечують ціле місто водою, а романтичні околиці служать для відпочинку..."

У просторі Львова велося житлове будівництво "бюрґергаузен", або, як говорили галичани, міщанського дому. Це здебільшого два- та триповерхові будинки, прямокутні у плані, часто з внутрішнім подвір'ям. Логічна, чітка система розподілу приміщень добре прочитувалася на фасадах: у горизонтальному поділі, ритмі вікон, акцентах головного входу і балкона з консолями у формі голови лева або листя аканту.

На гладких поверхнях - скульптурні рельєфи традиційної античної тематики, а частіше - галицька купецька емблематика: Меркурій, дельфіни, роги достатку як побажання успіхів господареві-торговцю. У нішах — святі патрони-покровителі. Мир і добробут символізували зображення улюблених у народі мотивів голуба й голубки, квітів, інколи цілих жанрових сцен пір року: оранка у полі — весна, літо — жнива, осінь — біління полотна, зима — весілля. Частина таких будинків збереглася до нашого часу і дивує простотою та продуманістю.

У Львові з його численними установами, окрім ремісників (близько 60%), мешкало багато урядовців, студентів, купців, представників так званих вільних професій: лікарів, адвокатів, малярів, архітекторів-мураторів. Особливу верству складали родини священиків, в яких найсильніше зберігалися національні традиції.

На вулицях міста звичним було зустріти людей з усіх країн світу, і кожен, якою б мовою не говорив, знаходив тут свою мову.

Однією із своєрідних сакральних Львова — вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці (Вірменська Церква), збудований у 1363-1370 роках переселенцями із стародавньої вірменської столиці Ані.

Своєрідна аура Львова надихала до творчості, він був музою для видатних художників, акторів, співаків, літераторів.

Свої шедеври творили у Львові архітектори Павло Римлянин, Юліан Захарієвич, Іван Левинський; скульптори Гартман Вітвер, Петро Війтович, Леонард Марконі та інші. Зачаровували світ живописними полотнами Іван Труш, Артур Ґротґер, Олекса Новаківський, Осип Курилас, Олена Кульчицька, Антін Манастирський. Шквалом оплесків вибухали театри від неповторного співу Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського. Повсюди линула слава метрів музичної культури Миколи Колесси, Станіслава Людкевича, Василя Барвінського. Літературні шедеври творили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, Александер Фредро, Іван Франко, Василь Стефаник. Львів дав світу всесвітньовідомих письменників Станіслава Лема, Леопольда Захер-Мазоха, та інших видатних діячів світової культури та науки, зокрема математиків Стефана Банаха, Стена (Станіслава) Уляма, фізика М.Смолуховського.

Вогонь просвітництва несли братства, які діяли при церквах і монастирях (зокрема Ставропігійське), Наукове товариство ім. Т.Шевченка, вчені-науковці Михайло Грушевський, Іван Крип'якевич, Василь Щурат, Іларіон Свєнціцький, митрополит Андрей Шептицький.

Зі Львовом пов'язані історичні постаті Данила Галицького, Івана Підкови, Максима Кривоноса, Богдана Хмельницького. У пам'яті львів'ян назавжди залишилися незабутні Євген Коновалець, Степан Бандера.